Які є види терапії?

Автори(-ки): Dr. phil. Ulli Biechele, Dipl.-Psych. Margret Göth, Dipl.-Psych. Thomas Heinrich, Dr. Dipl-Psych. Jochen Kramer, Dipl.-Psych. Andrea Lang

Різні терапії та види консультування не схожі один на одного. Існують різні підходи до лікування, так звані «терапевтичні школи» (які також залучаються до консультування). Індивідуальні школи частково мають дуже різні концепції про людину та форми її лікування. Відповідно існують різні підходи до розуміння ЛГБТІК*-людей.

Обираючи певну терапію, треба зважати на школу, до якої належить психотерапевт(-ка). Проте це лише одна сторона медалі. Не менш важливим є те, як терапевт(-ка) привносить свій життєвий досвід і досвід роботи з ЛГБТІК*-клієнтами(-ками) до своєї роботи.

Різні терапевтичні школи

Психоаналіз насамперед пов’язує актуальні психологічні проблеми з невирішеними конфліктами в дитинстві. Психоаналітична терапія має за мету відкрити ці витіснені в несвідоме конфлікти, додати усвідомленості та вирішити їх за допомогою терапевтичних відносин. Помічними методами стають тлумачення слів і вільні асоціації (говорити все, що спадає на думку). У класичній формі терапія для клієнта відбувається на кушетці та триває кілька років. Однак сьогодні сеанси психоаналізу відбуваються й сидячи та можуть займати коротший період.

Психодинамічна (або глибинна) терапія – це похідна від класичного психоаналізу. Цей підхід не обмежується аналізом дитинства, а також включає елементи та методи інших форм терапії.

Поведінкова терапія (ПТ) базується на думці, що мислення та поведінка – це засвоєні процеси. Якщо людина відчуває, що її поведінка та мислення створюють проблеми чи завдають шкоди життю, то їй варто виробити нові форми мислення та поведінки. Минулі причини виникнення проблем вважаються неважливими. Поведінкову терапію можна уявити як навчання новим методам мислення та поведінки. Список методів включає, наприклад, «домашні завдання», тренування впевненості в собі, вправи на розслаблення тощо.

Клієнт-центрована терапія (КЦТ) або консультування орієнтовані на клієнта та базуються на гуманістичному образі людини. Відповідно до цього підходу, кожна людина знає, куди прямує її життя, що вона хоче та може робити. Якщо ж це розуміння перекривається негативним досвідом, вказівками та заборонами, тоді важливо мобілізувати внутрішні сили для самозцілення. Відтак, клієнт-центрована терапія схожа на дослідницьку подорож до власної внутрішньої сутності. Вона ставить за мету пізнати свої бажання та потреби, краще себе розуміти, а тому й краще про себе піклуватися.

Системна терапія – це похідна від сімейної терапії. Вона розглядає людей не ізольовано, а в контексті соціальних стосунків. Консультування та терапія фокусуються на актуальній для клієнта проблемі, чи радше цілі, яку людина визначає сама. Мета цього підходу – уможливити нові точки зору та сприйняття, а також (ре)активувати навички та ресурси в життєвому середовищі. Для досягнення мети можуть пропонуватися, наприклад, домашні завдання. За бажанням до терапії можна включати стосунки з родиною, у якій людина виросла.

Тілесно-орієнтовані підходи (напр. біоенергетичний аналіз, орієнтований на глибинну психологію) базується на принципі єдності духу, розуму та тіла. Він пояснює психічні проблеми та психосоматичні симптоми тим, що в нашому західному світі розум став найважливішою складовою людини, а тіло відійшло на задній план. Тілесна терапія намагається відновити баланс. У нагоді стає тренування усвідомлення тіла через практики розслаблення, дихання, самовираження, доторки та масаж. Тоді людина діє та живе з позиції цілісності, що приводить до більшого благополуччя, міцнішого відчуття самоцінності та повнішої життєвої сили.

Гештальт-терапія також фокусується на людині як єдності розуму, тіла та духу. Перш за все, тут йдеться про краще розуміння власних почуттів і розвиток сили свого Я. Під час терапії застосовуються вправи на сприйняття ситуацій, робота з тілом, розмови та апелювання до «тут і зараз».

Трансакційний аналіз – це, перш за все, про спілкування між людьми. Цей підхід передбачає, що особа комунікує з трьох позицій: Я-дитина, Я-батьки, Я-дорослий. Більшість конфліктів у повсякденному житті виникають, коли люди спілкуються один з одним на різних рівнях Я. Наприклад, прості запитання щодо якоїсь інформації часто сприймаються як звинувачення. Відтак, терапія фокусується на розпізнаванні «комунікативних пасток» і практиці нових форм вираження, особливо на рівні «Я-дорослий».

Психодрама – це глибинно-психологічний підхід, що насамперед орієнтований на зустрічі з іншими людьми, які визначають наші життя, почуття і поведінку. Зіткнення та складні ситуації з іншими людьми можна розглянути в рольових іграх. Ці події можна не просто ще раз прожити, а й побачити нові перспективи, а також спробувати інші варіанти поведінки. Психодрама заохочує спонтанність і креативність, а тому минулі стресові ситуації можна прожити легше.

Позиція терапевтичних шкіл щодо сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності

Психоаналітична школа – єдина, яка відкрито займається темами геїв і лесбійок. Її засновник Зиґмунд Фройд уважав гомо- та гетеросексуальність рівноцінними й гідними поваги. Проте, його послідовники окреслили явище бути геєм чи лесбійкою як хворобливе. Із тих пір гомосексуальність сприймали саме так. Відтоді причини чоловічої гомосексуальності пов’язували з мамою-домінантом і татом-слабаком. Ще кілька років тому інститути психоаналізу відмовлялися навчати відвертих гомосексуальних кандидатів. Відтак, ще кілька років тому не було психоаналітиків, які відверто заявляли, що вони геї чи лесбійки. Однак останнім часом тенденція змінилася. До того ж, усе більше гетеросексуальних психоаналітиків ставляться до своїх клієнтів(-ок) геїв і лесбійок із великою повагою та ґрунтовним знанням ситуації. Подібне відбувається і в підходах глибинної психології.

На теоретичному рівні інші терапевтичні школи або не розглядали тему гомосексуалізму, або торкалися її поверхнево. У минулому практикуючі терапевти часто опиралися на панівну суспільну думку. Допоки гомосексуалізм вважали «девіантним», то пропонувалися методи його «зцілення» або «вигнання». Зокрема, поведінкова терапія відзначилася практиками «перенавчання», коли за допомогою електрошоку геїв намагалися відучити отримувати задоволення від перегляду зображень оголених чоловіків.

Системна терапія та консультування головно сформувалися на основі сімейної терапії. Подібні практики орієнтувалися на традиційний образ гетеросексуальної сім’ї. Нові терапевтичні тенденції дозволили вийти за ці рамки та працювати з усіма особами, парами та групами, незважаючи на традиційні цінності.

Гуманістичні психотерапевтичні підходи (гештальт-терапія та клієнт-центрована терапія), а також деякі інші працюють з позиції «зі мною все добре, і з тобою все добре». Однак, тут існує небезпека не помітити, що лесбійки та геї мають не лише індивідуальні проблеми, а  і складнощі, створені для них суспільством. Якщо відповідальність за усі життєві проблеми покладена на тебе, а твій статус як представника суспільної меншини не помічено, то з часом у людини зникає бажання знову й знову пояснювати свою ситуацію.

Незалежно від школи, транс*-людям також діагностували хворобу. Лише в останні роки на трансів* почали дивитися по-іншому у терапії: їхній стан тепер сприймають не як категорію хвороби, приписаної їм зовні, а якздорову самохарактеризацію. Проте, щоб  страхові компанії покривали витрати на операцію зі зміни статі, людині досі необхідно вказувати медичний діагноз. Сподіваємося, що протягом найближчих кількох років це зміниться, адже Всесвітня організація охорони здоров’я наразі переглядає систему діагностування захворювань. Поки ж важливо, щоб психотерапевти(-ки) усвідомлювали самі, а також відповідно інформували клієнтів(-ок): діагностування захворювання у транс*-людей – це лише формальність! Транс*-ідентичність неможливо визначити ззовні. До того ж, релевантні методи тестування для цього не існують.

Сьогодні кожна психотерапевтична школа в теорії та практиці ставить на почесне місце благополуччя клієнтів, яке відповідає їхнім персональним стандартам. Однак, важливо пам’ятати одну річ: жодна школа ніколи не розробляла спеціальні стандарти для ЛГБТІК*-людей. Вся теорія, яку ми маємо з цього приводу, створена ЛГБТІК*-психотерапевтами(-ками), які помітили, що чогось бракує.