Чому підтримка однодумців важлива?

Автор: Dr. phil. Jochen Kramer

Що таке підтримка однодумців?

Люди, які мають такий же життєвий досвід, як і ти, можуть допомогти. У англійській мові на позначення таких людей використовують слово peer. Однодумці можуть допомогти тобі знайти відповіді на повсякденні питання, перекладати, давати поради, а також допомагати спеціалістам(-кам), які з тобою працюють (напр. як мовні чи культурні посередники(-ці).

Які є можливості підтримки однодумців?

Однодумці будуть тобі корисними, тому що вони – це рольові моделі, які існують у «реальному житті». Чим більшою є схожість, наприклад за віком, статтю, сексуальною орієнтацією, культурою, релігією, досвідом міграції, тим чіткішою ви побачите картинку свого можливого життя. Інші люди говорять про інших («На твоєму місці я би…»), а однодумці – про себе («У мене було так…»). Вони можуть показати свій досвід зсередини. Часто до них легше достукатись, а також вони знаходяться ближче до твого життя ніж спеціалісти(-ки), у яких не було такого досвіду. Відтак, однодумці надають ЛГБТІК*-людям важливу підтримку, яка недоступна через пропозиції професійної допомоги. Однодумці можуть використати власний досвід, щоб допомогти іншим. До того ж, це може додати сил і впевненості в собі. Навіть болісні й тяжкі переживання можуть у цьому сенсі «бути корисними».

Мережі ЛГБТІК* пропонують однодумцям зустрітися й провести вільний час, а також знайти друзів/подруг, партнерів(-ок) і безпечне коло спілкування. Одна людина може грати різні ролі: одного разу як однодумець-підтримувач, а іншого – як шукач поради. Спільноти заохочують вас спробувати нове, відкрити нові можливості та знайти себе. Також вони пропонують обмін досвідом у безпечнішому просторі, ніж повсякденне життя (напр. сім’я, школа, робота). Для цього спільноти пропонують більш-менш конфіденційні або й публічні умови.

Які є ризики в підтримці однодумців?

Щоб скористатися можливостями, треба знайти й ризики в підтримці однодумців:

• Досвіди й життєві ситуації ніколи не будуть однаковими, лише схожими. Відтак, досвіди однодумців не підходять автоматично як 1:1 для шукачів підтримки.
• Підтримка надається на добровільній основі, ні до чого не зобов’язує, не має чітких правил, на відміну від професійної допомоги. Підтримка однодумців здійснюється на основі міжособистісних стосунків (часто дружніх), часто без програми, чіткої цілі чи врахування «побічних ефектів».
• Між тими, хто шукає та надає допомогу, може виникнути така близькість, що призведе до залежності один від одного та надмірних вимог.
• Зростає ризик порушення конфіденційності, імовірність якого мала у професійних стосунках. Так стається, бо загальні умови спілкування не дуже зрозумілі (Коли, із ким і про що мені дозволено говорити?).
• Що ж стосується однодумців, які комусь допомагають, то в них є шанси переступити власну межу емоційного благополуччя. Оскільки досвід і життєве середовище людей, які потребують допомоги, дуже схожі на їхні, то певні історії можуть слугувати тригерами: наприклад, освіжити в пам’яті власні складні ситуації.

Як мінімізувати ризики?

Однодумці, які допомагають і які шукають підтримки, мають замислитися над такими питаннями:

• У чому ми схожі, а в чому ні? (однакова/різна сексуальна орієнтація? однаковий/різний досвід міграції? …тощо.)
• Які є пропозиції фахової допомоги, якими я можу скористатися за потреби? (наприклад соціальні працівники(-ці), консультанти(-ки) з фаховою освітою, терапевти(-ки)?)
• Чи має однодумець, який мене підтримує, навички допомоги іншим (наприклад, завдяки участі в групі самодопомоги)?
• Чи має однодумець-помічник власний досвід, який міг би надихати інших, або ж він/вона знаходиться на початку свого квір-життя тощо?
• Чи є в мого однодумця-помічника ресурси (напр. час) і психічна стабільність, щоб мати змогу допомагати іншим? Кого вони не зможуть підтримати, бо історії прохача допомоги настільки схожі на власні, що активують травматичні складні досвіди та перетворюють допомогу в тягар?
• Чи думає однодумець-помічник про себе та власні кордони? Чи можуть вони сказати «ні» й означити межу? Чи вони чітко окреслюють, яку підтримку здатні надати, а яку ні?
• Наскільки ми розділяємо наші ролі як однодумця-помічника й однодумця-прохача про допомогу від ролей як друзів?
• Що отримують однодумці-помічники за свою активність? Наприклад розвагу, нові враження, сенс, підвищену самоцінність або щось інше? Важливо звертати увагу на те, що я даю і що отримую. Однодумець-помічник проводить час з радістю чи відчуває стрес і обтяження? Важливо вчасно помітити, коли ваша взаємодія більше вам не підходить. В іншому випадку, однодумець-помічник можу відчувати себе використаним або дійти до вигорання, а людина, що шукає допомоги, може стати залежною від підтримки. Відтак, важливо відкрито обговорювати один із одним, якими є ціна та виграш таких стосунків для помічника та шукача допомоги. Важливо, щоб це підходило обом.

Людям, які прагнуть стати однодумцями-помічниками, ми пропонуємо взяти участь у спеціальному тренінгу. Звісно, також існує можливість отримати професійну кваліфікацію у сфері консультування та терапії для ЛГБТІК*-людей.

Фахівцями слід також зважати на однодумців-помічників. Можливості та межі такої підтримки варто брати до уваги в консультаційному й терапевтичному середовищі, пропонувати фахову підтримку для помічників, а також розвивати комунікаційну мережу між групами самодопомоги та однодумцями-помічниками.